Географічна карта - Солигалич (Soligalich)

Солига́лич (Солигалич, Соль Галічьская) — місто (з 1938) в Костромській області, адміністративний центр Солигалицького району, утворює міське поселення місто Солигалич.

Солигалич розташований на верхній течії річки Костроми (ліва притока Волги), на Галицькій височині (відріг Північних Увалів) в 95 км на північ від залізничного вузла Галич, в 216 км на північний схід від Костроми. Є найпівнічнішим містом Центрального федерального округу.

Головне підприємство сучасного Солигалича — вапняний комбінат.

Дрімучі тайгові ліси північно-західної частини сучасної Костромської області у верхній течії річки Костроми, де нині розташований Солигалич, до приходу слов'ян були заселені фіно-угорським плем'ям меря.

Місто згадується в літописах з 1335 року як Соль Галичьская. «Сіль» вказує на існування на цьому місці соляних промислів, а «Галичьская (Галицька)» — на приналежність до галицько-мерянського князівства.

Місцева легенда пов'язує його виникнення з побудовою Воскресенського монастиря, святе місце для якого було знайдено Галицьким князем Федором Семеновичем поруч з соляними джерелами в лісових нетрях на березі річки Костроми.

У середині XIV століття в складі Галицького князівства увійшов у володіння московських князів, в 1450 році остаточно приєднаний до Москви і опинився на східному кордоні Московського князівства. З цієї нагоди місто зміцнили — наприкінці XV століття на лівому березі Костроми побудували дерев'яну фортецю на земляному валу. Окружність її доходить до 405 метрів, висота його близько 8 метрів.

XVII століття було епохою процвітання міста, добробут якого становили сіль і вапно.

У 1609 році в Солигаличі було засновано воєводство, з 1708 року — у складі Архангелогородської губернії, з 1778 року — повітове місто Костромської губернії. Місто отримало герб, який зображає в верхньому полі костромський герб, в нижньому полі — три стопки солі на золотому полі, що означають, що в цих місцях здавна були соляні варниці.

Довгий час Солигалич був одним з найбільших центрів солевидобутку в країні, що мав першорядне значення. Власниками соляних варниць (їх в місті було не менше 65) були не тільки монастирі, а й князі, бояри і навіть посадські люди.